Воєнні настільні ігри 1

Коса — це той випадок, коли сідаєш грати в євро, а відчуваєш себе ніби в епічній альтернативній історії з стімпанком, мехами в постапокаліпсис. Тут все серйозно: покращуєш економіку, збираєш ресурси, виробляєш юнітів, будуєш будівлі… і при цьому хтось може прийти та завалити твої плани за один бій. Але це не гра про тупу війну — битви тут трапляються рідко, бо набагато вигідніше рахувати, ніж воювати.
Кожен хід — як добре змащена машина: рухаєш фішку, виконуєш дію, потроху розгортаєш свою стратегію. А ще дуже приємно, як усе візуально і механічно збалансовано. Реально відчуваєш, що будуєш свою фракцію, прокачуєш її й десь на четвертому раунді — вже ніби не пастух з селом, а цілком собі грізний лідер із бойовим мехом.

Розширює можливість гри з 5 до 7 гравців, навіть якщо у вас нема стільки людей щоб запросити пограти, все одно це доповнення буде не лишнім!
Нові герої чудово різнображують гру завдяки своїм вмінням.
Хоча, як на мене, ці герої мали б одразу входити в базу, а не бути доповненням, але можливо таким чином зменшили ціну на базу

Мій головний висновок після однієї недограної партії - вона прекрасна в своїй жахливості.

Напевно, основне - це те, що до її сценаріїв треба відноситися досить відсторонено, щоб після партії не залишилось відчуття спустошеності.

Грали зіграною компанією в п'ять людей вперше і розбирались на ходу, що значно затягнуло процес і через що, в тому числі, не дограли: затягнулось на більше ніж 4 години, під кінець всі були виснажені психологічно, і було прийняте рішення зупинитись.

Чи хочеться повторити досвід - тверде НІ! Особливо враховуючи нинішні події.

Чи радила б цю гру? Поціновувачам жанру - однозначно! Загалом - як мінімум, людям, які вміють не приймати близько до серця реалістичні кризові повороти подій ігроладу.

Залишаю таку оцінку саме через враження і розуміння, що гра досягла свого - пробрала до кісток, хоча і з занадто негативним забарвленням.

З перших хвилин ловлю напругу спільної оборони лісу: ми разом стримуємо машини, тримаємо зони на модульному полі і женемося до спільної мети. Фішка, що додає перцю: під час етапу організації кожен мовчки обирає, яким захисником піде в бій, і тільки потім у фазі дій відкривається, хто що задумав. Щоб виграти, треба збудувати всі табори і «відбити» фабрики, а програти можемо від токсичного колапсу, добудови ядра фабрики або якщо впадуть двоє захисників з одного середовища. Карти штовхають у комбо, а фракції Коло, Орден, Секта і Ковен відчутно різні, тому кожен підбирає свій темп і роль. Відчуття такі: тисне час, чистимо забруднення, ламаємо стіни, б’ємо мехів і постійно балансуємо ризик та безпеку. Також є нюанс в тому, що в кожен виходить з гри в різний момент і найважче тому хто залишається сам на полі проти мехів. Для моєї компанії гра доволі хардова, чимось нагадала Root

Ми грали в цю гру вчотирьох. На коробці написано, що можна грати від 1 до 6. Хоча насправді обмежень нема, але комфортно грати вдвох. В цій грі не так як в Dead By Winter, де в кожного є свій персонаж. Тут всі персонажі загальні. І хоч ви можете їх розділити між гравцями (але я цього не раджу), рішення що робити ви приймаєте колективно. Головний на мій погляд недолік гри - персонажів потрібно постійно вбивати і тягнути нових. Вам не потрібно прив'язуватись до конкретного персонажа інакше ви не виграєте. Якщо ви граєте неоднорідною компанією, рано чи пізно в грі з'являється лідер, який тягне всю ковдру на себе, тобто приймає всі стратегічні рішення. Якщо хтось зависає в телефоні, хтось просто вирішив провести вечір з бокальчиком, то ці люди будуть відверто нудьгувати. В цю гру неможна грати людям, які психологічно не готові програвати. Очікуйте, що перші 3 партії ви провалите.