Настільні ігри: видавець – Бельвіль

Пограв у звичайну розкіш 3-4 партії - ну якось взагалі не то, гра класна, механіка проста, ігролад швидкий, але щоб чимось гра захопила - взагалі ніяк.
Блін, але ось дуельна версія - та сама гра, не менш цікава, оптимізована під двох (при цьому дуже класно) і грається швиденько. Якщо не грали в розкіш, хочеться спробувати і склад гравців виключно двоє - можна сміливо брати саме цю версію. Одна з найкращих ігор на подарунок новачку, якому каркасон вже запростий і вже хочеться спробувати щось трішки поважче, стратегічне і все ще простеньке. 9/10

А ми вперше розачарувалися... Є всі версії Азула. Але розпаковка саме дуелі викликала дивні відчуття((( Органайзер відсутній, все буде зберігатися гамузом, башня у зібраному стані не влазить у коробку, а постійно збирати-розбирати башню - вона довго не протягне... Ігрові поля складні, але саме місце згинання поганеньке... Ще не грали. може хоч ігровий процес подарує приємні відчуття.

Прикольний аксесуар, коли нема сил розкладати велику гру, або як філер щоб розігріти уяву. Дуже весело придумувати історію з дитиною, можна інтерпретувати всю жменю по черзі, а можна по одному кубику вплітати в загальну пригоду. Також це гарний спосіб взнати що турбує дитину, проаналізувати її асоціації.

З перших секунд я тягнуся до дерев’яних кружечків і відчуваю чистий тактильний кайф, бо вся фішка в тому, щоб рівно підсунути диск у коло і зрушити суперників. Кожен мій хід це маленька операція на нервах: підбираю кут, кладу диск впритул до краю арени і дивлюся як щелбан пальцем робить свою магію. Найбільше заводить момент, коли з краю сиплються деталі і я забираю їх собі, щоб потім викотити фірмову хитромудру деталь мого жука і влаштувати лавину. Відчуваю справжній двіж через різні форми і вагу деталей, вони по різному штовхають купу і змушують ризикувати або грати обережно. Інколи виходить смішно і боляче одночасно: перегнув із натиском, обвалив піврингу і мало не виштовхнув себе. Нагадала гру в "Чапаєва" шашками з дідусем, але з більшою варіативністю і вайбом сумоїстів)

І хоча “Азул. Літній палац” використовує ту саму механіку драфту кольорових плиток, ця гра зовсім не схожа на класичний Азул.

Перша відмінність – ви берете плитки вітрин та складаєте їх біля свого поля, вирішуючи, як їх витратити лише в кінці раунду. Ця проста зміна має величезний вплив. По-перше, вона робить ціну помилки значно меншою – оскільки ви майже завжди матимете змогу застосувати всі плитки, які назбирали, оскільки в цій грі ви можете зберегти до 4 плиток для використання у наступному раунді.

По-друге, це зменшує шанси суперника “прорахувати” вашу стратегію. Існує так багато різних способів витратити свої плитки, що дуже важко зробити висновок про те, що збирається робити інший гравець.

Також тепер кожен раунд має різний колір, позначений як “джокер”; цей колір можна витратити замість будь-якого іншого, що розширює ваші можливості.

А розміщення гравцем плиток у визначених місцях поля, дає доступ до “бонусних” плиток з іншого дисплея, що робить повне позбавлення доступу до певного кольору вже майже неможливим.

Усе вище перелічене зменшує рівень взаємодії між гравцями – у більшості випадків ви не зможете у свій хід суттєво повпливати на хід інших, як це можна було робити в класичному Азулі.